А тепер давайте поговоримо про правопис серйозно. Без «индиків». В чому взагалі велика проблема, яку вперто не хочуть визнавати фанати нового правопису.
Кабінет Міністрів України не має права затверджувати правопис. Ну не передбачили у нього таких повноважень. У визнаному неконституційним Законі «Про засади державної мовної політики» (це той, де про регіональні мови) було – але цього закону більше немає. В новому законі сказано, що правопис має затверджувати спеціальна комісія – але новий закон ще не вступив в силу. Тобто Гройсман не дочекався нового закону – і вирішив схвалити правопис сам, без комісії.
В чому тут небезпека – а в тому, що якщо сьогодні Гройсман може затвердити правопис з индиками – то завтра новий уряд може затвердити правопис з латинськими літерами, а після завтра вибори виграє хтось інший – і затвердить правопис із текстом «українська = російська». І мені цікаво, чи будуть ті, хто сьогодні обурені позовом, так само вимагати, щоб ніхто не смів оскаржувати новий правопис.
Бо право так не працює – не може бути той правопис, який вам подобається – законним, а якщо раптом інший буде – от тоді можна і оскаржити.
По-друге, то цей правопис неймовірний удар по українізації. Не так багато людей, насправді, дійсно використовують українську в побуті. Так, їх більше, ніж було 10 років тому, але, насправді, дуже багато тих, хто лише декларує це у соціальних мережах. Так от – запровадження нового правопису сильно де мотивує переходити на українську. Тому, що новий правопис просто смішний. І кричати про те, що це «та сама українська мова» можуть лише невігласи. Такого правопису, який був схвалений не було ніколи. Це дика суміш Правопису 1928 року та сучасних неологізмів. При цьому щодо правопису 1928 року то історія взагалі детективна. Заявляють, що саме це – справжня українська мова. Але от питання – як за сталінських часів, в радянській Україні, у місті Харкові, могла виникнути «справжня та єдина правильна» українська мова? До речі статтю про російський вплив на Скрипника відмовилися публікувати – з мотивів того, що вона може «підірвати роботу мовної комісії». Тобто наукові дослідження на тему того, як впливали на Скрипника радянські діячі не потрібні – бо, не дай Боже, виявиться, що не можна його мову брати за основу.
До речі, правопис Скрипника ніколи не застосовувався в реальному житті, але це таке.
Що саме цікаве – Шевченко та Котляревський теж ніколи не писали «як Скрипник».
А тепер найголовніше – а чи не крутить у нас хвіст собакою? Де дослідження, які б свідчили про те, що більшість носіїв мови в повсякденному житті використовує слова «проєкт», «Атени», «етер», «павза»? Чи це уряд (чи «мовна комісія») хоче, щоб так говорили і писали?
Якщо це дійсно так – то виходить, що уряд бере на себе відповідальність диктувати напрямок розвитку української мови. А тоді виникає питання – а чому уряд відкидає те, як мова розвивалася з 1991 року? Що сталося? Чому ми, раптом, повертаємося до архаїзмів?
Чи, насправді, єдиною причиною запровадження нового правопису є бажання передрукувати всі підручники – не лише з української мови, а взагалі всі? Уявляєте, скільки це грошей? Скільки мільярдів гривень на те, щоб просто змінити правопис?
А на останок подумайте ще про наступне: уряд голосував правопис без обговорення, текст правопису не був розданий членам уряду. І вже схвалений правопис ще 2 тижні редагувався, бо як же ще міг зникнути «индик», який був у оприлюдненому проекті? Тобто за що голосував уряд – взагалі не зрозуміло.
Вважаю, що є один єдиний вихід – скасувати незаконне рішення уряду та на підставі вже нового закону створити мовну комісію, яка вирішить, чи взагалі потрібно змінювати правопис чи той, який є, повністю відповідає реальному вжитку.
Редакция может не разделять мнение автора материалов. Публикации подаются в авторской редакции.