Днями на бізнес-форумі в Туреччині Президент Зеленський зробив заяву, яка стала поштовхом для гарячих дискусій з приводу зняття мораторію на продаж і відкриття в Україні ринку сільгоспземель. За його словами, земельну реформу планується провести до кінця 2019 року, а ринок повинен запрацювати вже в 2020. Прихильники і противники цієї теми відразу приступили до обговорення. Причому, і ті, і інші — з досить чіткими аргументами. Яким повинен стати ринок сільськогосподарських земель в Україні, якщо йому, звичайно, бути? Своєю думкою з нами поділився Ігор Колихаєв. Його позиція з цього питання дуже цікава, адже 184-й округ, від якого його обрано народним депутатом, — це, в більшості, сільськогосподарські райони області.
- Ігорю Вікторовичу, по-перше, дозвольте привітати Вас з перемогою. Відкрийте секрет, в якому парламентському комітеті плануєте працювати?
- За привітання дякую, а з приводу комітету скажу, що ніякого секрету немає. Ще на старті передвиборчої кампанії, працюючи над своєю депутатською програмою, з цим питанням я визначився. Однозначно — комітет аграрної політики. А який ще може бути варіант, якщо ми з Вами живемо в аграрному регіоні!? Думаю, це абсолютно логічно. Тому що неодноразово підкреслював: господарями на своїй землі, в своїй країні повинні бути українці. Сільські населені пункти потрібно розвивати і зміцнювати, адже це — основа нашої держави. А моє завдання як депутата — створювати для цього необхідні законодавчі умови.
- А як на добробуті українського села відіб’ється земельна реформа, проанонсована Президентом?
- Давайте говорити відверто. Крім словосполучення «земельна реформа», нам нічого не було сказано. Проте,дуже важливо, що Президент вкладає в це поняття. Ясно, що кінцевим її результатом може стати зняття мораторію на продаж земель сільгосппризначення, але ж до цього результату ще треба підійти. Будь-яка реформа — процес комплексний, що вимагає ретельного аналізу, розробки механізмів проведення і прогнозу наслідків. І ось тут, я впевнений, ми зламаємо чимало списів, перш ніж вийдемо на зважене рішення.
Земельна реформа в Україні почалася ще в 1991 році. На початковому її етапі, в основному, проводили інвентаризацію земель, встановлювали і видавали документи на різні форми власності. У 2001 прийняли Земельний кодекс. Він остаточно закріпив право приватної власності на землю і напрацьовану законодавчу базу щодо здійснення земельної реформи. Але для створення справжніх цивілізованих ринкових умов необхідна законодавча основа, яка повинна регулювати відносини в цій сфері. Тільки так.
Мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення діє в Україні з 2002 року. Парламент кілька разів подовжував його. Однак земельна реформа — це важлива умова співпраці з Міжнародним валютним фондом. Як поєднати всі «за» і «проти»?
У державах ЄС, як і в Україні, фермеру належать не всі землі, задіяні в його виробництві. Значні обсяги сільськогосподарських земель знаходяться в короткостроковій або довгостроковій оренді. І навіть якщо уявити, що мораторій буде знятий, оренда довго буде залишатися основою господарювання в аграрній сфері. І тут корисна практика європейських країн. Ретельне вивчення випробуваного часом європейського досвіду допоможе нам визначитися з правилами в регулюванні земельних відносин. Сьогодні дуже важливо виробити чіткі запобіжники, щоб застерегти і зняти всі можливі загрози, пов’язані з ринком землі.
- Що це за запобіжники?
- Захист інтересів реального власника таких земель — українського селянина, фермера, і захист інтересів держави. І перший запобіжник — суворе дотримання Конституції. У статті 13 чітко сказано: земля, надра, водні ресурси — це власність українського народу.
Тому що сільгоспземля — це наше головне природне багатство і основа основ національної безпеки України. - Тобто, спочатку референдум, а потім реформа?
- Одне іншому не заважає. Ці процеси можуть і навіть повинні йти паралельно. В тому то і справа, що ринок землі — це не базар, а реальний її обіг. Тому, з одного боку, перш ніж прийняти остаточне рішення, нам потрібно законодавчо врегулювати всі питання, з урахуванням європейського досвіду. А з іншого — піти на радикальні кроки, які зроблять шахрайські оборудки із землею неможливими.
Адже подивіться, як в Європі, де ринок землі функціонує і дуже успішно, захищають і підтримують фермерів. Значний обсяг коштів вони отримують у вигляді дотацій із бюджетів Євросоюзу і своїх країн. Розмір дотації залежить від кількості землі, яку обробляє фермер. У різних країнах це від 150 до 500 євро за гектар. - Але ж це — величезні гроші, чи потягне їх вітчизняний бюджет?
- Так, гроші великі. Навіть у бюджеті ЄС вони є значною статтею витрат. Тому розмови, чи потрібні такі дотації, чи їх треба скасовувати, в Європі не вщухають.
Прихильники скасування кажуть, що все має вирішувати конкуренція, де виживають тільки найбільш ефективні сільгоспвиробники. Але у мене інший аргумент: дотації не тільки і не стільки є методом економічної підтримки галузі, скільки засобом для існування сільської місцевості взагалі. Якщо ми хочемо, щоб село вижило, вони необхідні. Площа сільськогосподарських земель України становить 42,7 млн га, або 70% площі всієї території країни, а площа ріллі з них — 32,5 млн га. Враховувати це під час обговорення держпідтримки АПК дуже важливо.
Однак є слушне «але». Фінансова підтримка в Європі надається лише за виконання цілої низки умов. Обов’язкове застосування ґрунтозахисних технологій при здійсненні сільськогосподарської діяльності, наприклад, певні види сівозміни, періодичні ґрунтові обстеження тощо. Дотримуєшся обов’язкових умов — отримуєш дотації. І логіка зрозуміла. Саме власник знає, що і як робити на своїй землі. Держава лише стимулює цей процес через дотації. І ще один суттєвий аргумент за фінансову підтримку фермерів – завдяки цьому держава має важелі контролю за охороною земель. - Ну, це Європа. У нас інші реалії.
- У тому і справа, що в нас охорона земель — функція держави. Вона має право адміністративними методами зобов’язати робити це землевласників і землекористувачів. Поставлю запитання Вам. Підтримання родючості ґрунтів — це справа держави або власника? Адже земельна ділянка — його майно, в ефективності використання якого він і саме він зацікавлений. Але в умовах, коли землі сільгосппризначення, в основному, здаються в оренду, їхні власники навряд чи стежать, що посіяно на земельній ділянці, які добрива внесені, не кажучи вже про проведення ґрунтових обстежень.
Які ще вимоги мають бути враховані на момент введення ринку сільгоспземель в Україні, щоб забезпечити збереження і відтворення земельних ресурсів? Чітко сформована законодавча основа — раз. Плюс — формування в Геокадастрі єдиної бази земель, що класифікуватиме їх за цільовим призначенням. І питання вартості вкрай важливе. Зараз багато говорять, наприклад, що 1 га ріллі стане суттєво дорожчим при скасуванні мораторію. Я вивчав позиції експертів. Вони вважають, що якби ринок запустився, середня ціна одного га коливалася б від 50 до 60 тис. грн (тобто, 1,5 — 2 тис. євро) при сьогоднішніх 840 євро. Але це — припущення. Ціни в Європі теж коливаються. Найнижчий рівень середньої вартості в Румунії (близько 2 тис.євро за га), найвищий — в Нідерландах, де гектар коштує майже 63 тис.євро. Українська земля не гірше нідерландської. Тому питання професійної оцінки дуже важливе. Вихід на відкритий ринок без його врахування буде означати, що держава знову підвела українців. Ми це вже проходили під час приватизації підприємств. Тому я підтримую необхідність створення спеціальної структури, яка професійно і незаангажовано займеться оцінкою земель.
Подписывайся на рассылку новостей в Telegram
