Революції — це не завжди про ріки крові, але завжди про зміну системи координат. Під цим кутом зору, революція в Україні була лише одна, причому саме така, як її описує єльський професор: мирний перехід від брежнєвського соціалізму до олігархічного капіталізму.
В результаті цієї революції ми кардинально розширили простір свободи і майже настільки ж кардинально втратили в соціальній справедливості. Відкрили для себе глобальний світ і майже розучились мислити глобальними викликами та амбіціями. Розгризли пуповиння, яке єднало нас з імперією, яку творили наші предки, але в череві якої нам у ХХ столітті явно стало затісно.
Після того, як ми пустились імперського берега, ми окрім соціальної, пережили не менш радикальну технологічну революцію: найближчим конфідентом, другом і порадником наших дітей став смартфон. Але технологічна революція не змінила суті української системи: в ній забагато вольниці і замало правил та справедливості. Бо як правильно сформулював Пікетті, за дикого капіталізму (вільного ринку) багаті стають ще багатшими, а бідні — ще біднішими.
Ми потребуємо на другу революцію з людським обличчям. Яка збалансує свободу відповідальністю, можливості — справедливістю, а приватний успіх — спільним добром. Яка перетворить український правовий нігілізм у переконання, що за правилами жити вигідно. І врешті-решт дасть нам відчуття суб’єктності у не надто дружньому і солідарному світі.
Я щиро переконаний, що революції народжуються з розмов. Це саме той випадок, коли спочатку було слово. Коли малі спільноти народжують та вербалізують нові сенси та наративи. А потім ці наративи раптом заливають масову свідомість як гураган Іда штат Нью Джерсі…
Далеко не з усіх розмов народжуються революційні зміни. Але вони точно не народжуються з життя в телевізорі чи Фейсбуці.
Редакция может не разделять мнение автора материалов. Публикации подаются в авторской редакции.
