Мрія про море для багатьох починається з виходу на воду під вітрилами яхти, пише сайт “Херсонці”.
Ці невеликі судна слухаються керма тих, хто опанував премудрість судноводіння. І хоч море для скадовчанина Сергія Чебукіна було рідною стихією, у дитячі роки він навіть і гадки не мав, що колись будуватиме вітрильні човни.
Навчаючись у школі, займався художньою самодіяльністю, спортом, вів активне громадське життя. Потім професійно за-ймався волейболом, закінчив Дніпропетровський інститут залізничного транспорту, відслужив у армії та повернувся до рідного Скадовська. А вдома його старший брат Олександр у цей час власноруч будував справжню яхту! Сергій, допомагаючи брату, теж захопився надзвичайно цікавою справою. Будівництво цього вітрильного човна переросло у захоплення всього життя!
– Ми досконало вивчали креслення і конструювали, –з гордістю згадує ті часи Сергій Іванович.– Спілкувалися з місцевими яхтсменами, шукали потрібні матеріали… А в 1976 році спустили на воду 6-метрову «Нерпу»!
Незабаром Сергій зустрів своє кохання – Тетяну з міста Рівне, яку після інституту направили до Скадовська на роботу. Молоде подружжя переїхало жити до Рівного, де Сергій влаштувався працювати головним інженером вагонного ДЕПО на львівській залізниці. Але ностальгія за морем не давала чоловікові спокою. Він згуртував навколо себе ентузіастів і почав будувати човни та вітрильники, які спускали на місцеве озеро.
– Для Рівного у 80-ті роки минулого століття це було незвичайне явище. Адже переважна більшість жителів міста ніколи не бачила вітрил!– посміхається Сергій Іванович.– Першим ми збудували маленький спортивний швертбот типу «Метелик», довжиною 3,3 метри. Коли його спустили на воду, захвату учасників будівництва та глядачів не було меж! Потім був ще один «Метелик», потім – ще три більші яхточки.
Якось ми взяли типовий проект туристичного швертбота типу «Креветка», опублікований у журналі «Катери і яхти», та помаленьку за зиму зробили шпангоути, обшивку, обклеїли корпус. У радянські часи матеріали було легко «дістати» – на хімкомбінаті, інших промислових підприємствах. Та й по комсомольській лінії допомагали… Вітрила шили зі старих парашутів літаків-винищувачів.
Пам’ятаю, як ми з хлопцями-однодумцями змайстрували моторного човна типу «Касатка». А вже коли я був на пенсії, зробили власноруч ще й тринадцять човнів для пункту прокату. Дуже добре тоді у нас виходило будівництво човнів і вітрильників!
Це був справжній клуб за інтересами, і ми всі, його учасники, й досі підтримуємо дружні стосунки один з одним.
Щоліта Сергій Іванович з сім’єю приїздив з Рівного до Скадовська на відпочинок. Аби не турбувати брата і не просити у нього постійно «Нерпу» для морських прогулянок, а мати можливість вийти в море на власному човні, яхтсмен вирішив збудувати швертбот і в рідному місті. Тим паче, одного разу човен брата потрапив у сильний шторм, його викинуло на берег і трохи пошкодило. За декілька років, під час літніх відпусток, Сергій Іванович побудував нову яхту і назвав її на честь матері – «Марія»! На ній у 2012 році він брав участь у міській регаті «Відродження», за що отримав відзнаку Скадовської міської ради. Швертбот зберігся і зараз пришвартований на міському причалі, щоліта яхтсмен виходить на ньому в море:
– Щойно розпочинається сезон, я ставлю вітрило, виходжу на скадовський східний пляж і пропоную відпочиваючим здійснити морські прогулянки. Заробітком це назвати важко, бо працюю нерегулярно, а так – більше для душі. Частенько виходимо у море з сім’єю, родичами, друзями – любимо покупатися на глибині, відчути морський бриз, насолодитися морськими краєвидами.
У 2007 році в Рівному Сергій Іванович збудував ще один такий вітрильник – синові Іванові у подарунок з нагоди закінчення інституту. Іван назвав яхту «Марсель», опанував навики судноводіння і вправно ходив під вітрилами на озері. Одного разу під час негоди «Марсель» потрапила у сильний шквал. Гроза, дощ, вітер – на березі буревій дерева з корінням рве!
– У цей час син не встиг пришвартуватися на причалі, і яхту відкинуло на середину озера та перекинуло догори дном. Щогла застрягла у дно на двометрову глибину!– згадує той день Сергій Іванович.– Тоді насилу визволили «Марсель» з біди за допомогою водолазів. Ця пригода дуже нашкодила судну. Деревина сильно замокла, поступово почала гнити, тож врешті-решт довелося вітрильник спалити.
Свою останню яхту Сергій Чебукін будує вже більше 15 років. Два роки тому він із дружиною переїхав з Рівного до Скадовська, у батьківський будинок. Поряд із ним, просто на вулиці, зараз лежить недобудований крейсерський спортивно-туристичний швертбот, який вже став місцевою «пам’яткою».
– Зазвичай таксисти кажуть: «Везу до човна. Або – чекайте біля човна»,– сміється Сергій Іванович.– Ще у Рівному я зробив шпангоути, пошив вітрила, все доправив у Скадовськ. Але ніяк не можу за-кінчити будівництво – то часу не вистачало, а зараз матеріали дорого коштують, так і лежить яхта біля двору – недобудована. Та до літа наступного року мрію спустити її на воду. Вже і назву придумав – «СІЧ» – Сергій Іванович Чебукін.
Вікторія МЕЛЕШКО
Чорноморець