На цьому тижні у Лондоні закінчилися проміжні слухання у справі Приватбанку, який позивається до своїх колишніх акціонерів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова на 2 млрд дол. Приватбанк розкрив деталі свого позову: він описав схеми, які застосовувалися для виведення коштів.
Екс-акціонери хотіли зняти арешт зі своїх активів та оскаржити юрисдикцію позову. Що вирішив суд та що цікавого у позові Приватбанку — у матеріалі ЕП.
В інформаційному полі час від часу з’являються звістки про перемоги колишніх власників Приватбанку у судових баталіях у вітчизняних судах.
Правоохоронні органи, своєю чергою, кволо розслідують питання, пов’язані з Приватбанком. Це вкрай дивно, враховуючи, що держава витратила на націоналізацію колосальні кошти — близько 200 млрд грн.
Гірші справи у колишніх власників банку за кордоном. У 2017 році Високий суд Лондона видав указ про заморожування активів екс-власників на 2,5 млрд дол по всьому світу і заборонив витрачати понад 20 тис фунтів на тиждень.
Цього тижня на слуханнях адвокати Коломойського намагалися переконати суд зняти арешт з активів та оскаржити юрисдикцію розгляду справи. Остаточне рішення очікується в жовтні, проте у банку результатом, напевне, задоволені.
По-перше, ще до початку слухань відповідачі відмовилися від майже половини аргументів, які вони планували представити. По-друге співрозмовники ЕП у банку заявляють, що адвокати Коломойського не змогли надати суду аргументи для скасування рішення про заморожування активів. Те саме стосується і юрисдикції.
Найголовніше, що на цьому тижні з’явилася можливість ознайомитися з матеріалами справи, у яких детально розписані аргументи сторін і суть позову. Про що ж ідеться в матеріалах Лондонського суду?
Провідний адвокат Приватбанку Стефен Сміт пояснив, що з квітня 2013 року до серпня 2014 року Коломойський та Боголюбов організували шахрайську схему з надання позик 46 позичальникам, виплати за 54 удаваними угодами з поставки товарів та схеми перекредитування для приховування шахрайських дій.
Аргументація сторін налічує сотні сторінок тексту й описує фінансові операції та аргументи щодо їх фіктивності. Згідно з текстом, який є у розпорядженні ЕП, юристи Приватбанку намагаються переконати суд, що обставини розгляду схожі на обставини інших справ, які розглядалися в англійських судах в останні роки: справи АТ “БТА банк” та Мухтара Аблязова, АТ “Межпромбанк” та Сергія Пугачова.
“Олігархи Східної Європи, які мають інтереси в багатьох денаціоналізованих галузях промисловості, володіли найбільшим банком і контролювали його роботу; вони організували більшу частину корпоративного кредитування банком в обсягах, які сягали мільярдів доларів, на дуже вигідних умовах для компаній, якими вони таємно володіли і які контролювали; водночас, коли місцева банківська індустрія зазнала підвищених рівнів регулювання, у тому числі суттєвого збільшення величини активів (у цьому випадку частково за ініціативою МВФ), дійсне походження кредитування було розкрите, і кредити залишилися несплаченими без жодних належних гарантій безпеки, а олігархи втекли за кордон, скаржачись на те, що стали жертвами, а також на переслідування”, — йдеться у матеріалах.
У справі, крім Коломойського і Боголюбова, відповідачами є кілька компаній з Британських Віргінських островів, позначених D3-D8. Вони були підконтрольні колишнім акціонерам банку. Коломойський і Боголюбов позначені як D1 і D2.
У суді банк зазначає, що угоди про постачання товарів були фіктивними. “Жодна із сторін угод, так само як D1 і D2, не мала намірів постачати товари або обладнання, і жодних поставок здійснено не було”, — зазначається в документах.
Про фіктивність угод свідчать факти щодо кредитування. Було надано понад 120 позик у гривні і доларах на суму від 3,7 млн дол до 57 млн дол. Вказувалося, що мета надання кредитів — фінансування “поточної діяльності” позичальника.
Позичальники, вочевидь, не були платоспроможними. Наприклад, документація щодо відкриття ними рахунків показувала, що вони (в усіх випадках, крім трьох) не мали кредитних історій та історій продажів, які можна було б показати.
З документації випливало, що позичальники мали одного найманого працівника (лише один позичальник мав двох працівників) і або не надавали інформації стосовно свого бізнесу, або зазначали, що вони займаються “неспеціалізованою оптовою торгівлею”. “Позичальники були неналежними кандидатами на отримання субсидії на 2 млрд дол і на кредитування”, — зазначає банк.
Деякі позичальники брали кредити на цілі, що не відповідали їх статутній діяльності. Так, компанія з надання консультацій хотіла купити австралійську марганцеву руду, інша така ж фірма — екскаватори і навантажувачі, а виробник гумових шин брав гроші на придбання підйомних кранів і бетононасосів.
Понад 65% кредитів було надано протягом двох робочих днів з моменту подання запиту. Решта з них, крім одного, були схвалені протягом семи робочих днів. “Ці проміжки часу, вочевидь, не відповідали належним правилам обережності, які мали місце відповідно до внутрішніх правил банку”, — зазначає банк.
Як показала документація щодо відкриття рахунків, позичальники не могли обслуговувати кредити. Якби “гнила” природа кредитування була прописана в банківських записах, то в НБУ виникли б підозри. Дати сплати відсотків за кожним кредитом були подовжені від одного до семи разів, наголошується в аргументації.
Також банк пропонує звернути увагу на угоди про постачання товарів. У компаній D3-D8 не було сайтів, офісів, персоналу, складів, робочої сили або інших суспільних представництв, які могли б належним чином засвідчити їх здатність виконувати багатомільйонні договори про постачання.
Положення контрактів не можна пояснити з комерційної точки зору. Зокрема, більшість сум мають круглі значення, що незвично для міжнародних договорів.
Багато угод передбачали неймовірно довгі терміни постачання. Наприклад, оплата за сиру нафту повинна була надійти упродовж 30 діб, але її постачання могло бути здійснене в будь-який момент упродовж наступних 17 місяців.
Товарів було неймовірно багато, часто один контракт дорівнював річному експорту певного товару країни, їх неможливо було ні зберігати, ні переробити. Часто гроші переказувалися між одними і тими самими компаніями по колу до десяти разів.
Як випливає із судових документів, навіть після націоналізації у банку залишилися прихильники колишніх акціонерів. Влітку 2017 року компанія Kroll, що займається судовою підтримкою і судовими провадженнями, провела документальне розслідування та збирання інформації в офісах банку.
Kroll в рамках судового розслідування повинна була зняти інформацію з жорстких дисків комп’ютерів у головних офісах банку. Після прибуття представникам компанії сказали, що офіси зайняті, і фахівці повинні прибути пізніше.
Представники Kroll залишили відповідні місця, пообідали і чекали на телефонний дзвінок. О 23:00 вони припинили очікування і повернулися до головного офісу. Там вони побачили групу з невідомих п’яти-шести осіб, окремі з яких рвали предмети, схожі на картонні папки, на шматки, і складали ці шматки в один з кількох ящиків.
За словами працівників Kroll, вони та особи, яких вони зустріли, були здивовані і не знали, що робити. Після кількох хвилин мовчання невідомі пішли. Вивчення розірваних матеріалів показало, що вони належать одному з позичальників.
Працівники компанії Kroll попросили прибиральницю залишити ящики на місцях, а також попросили охоронця зачинити їх в окремому приміщенні. Проте розірваних матеріалів з того часу не бачили. У матеріалах суду зазначається, що потім працівники, які рвали документи, давали свідчення на користь колишніх акціонерів.
Що буде далі? Найбільш імовірно, що в жовтні Високий Суд продовжить розглядати справу. Скільки триватиме процес — невідомо.
У банку вважають, що цей судовий розгляд сильно дошкуляє Коломойському і Боголюбову. Банк розцінює свої шанси на перемогу як високі. У той же час публічна позиція Коломойського теж досить впевнена.
“Лондонський суд — це юрисдикція, де сторонам доведеться усе відкрито показувати і розповідати… Думаю, ми дійдемо до цього судового розгляду. Правда, він буде нескоро, швидше за все, вже за іншої влади в Україні. Як прогнозують мої адвокати, це буде не раніше 2020 року”, — сказав Коломойський.
Ситуація буде залежати не тільки від розгляду справи у Лондоні, а й від того, хто контролюватиме державний Приватбанк після президентських та парламентських виборів. Не виключено, що колишні акціонери зможуть повернути і формальний, і неформальний контроль за банком на фоні зміни влади в Україні.
“Ми заберемо банк назад через суд і відкличемо позов”, — так колись висловлювався близький до колишніх акціонерів банку співрозмовник ЕП. Зараз такий розвиток подій здається неймовірним, але такою ж неймовірною раніше виглядала і сама націоналізація Приватбанку.