Я гостро засуджую спробу військового перевороту, яка мала місце цього місяця в Туреччині. Уряд має обиратися через демократичні, чесні вибори, ніяким чином не застосовуючи сили.
Я молюся Богу за Туреччину, за турецький народ, за всіх, хто перебуває на території Туреччини, аби ситуація вирішилася якомога скоріше і максимально мирним шляхом.
Незважаючи на те, що я виступаю однозначно проти таких форм вирішення питань, як військовий переворот, президент Туреччини Таїп Ердоган негайно звинуватив мене в організації путчу. Він зажадав, щоб Сполучені Штати екстрадували мене з будинку у Пенсільванії, де я живу у добровільному вигнанні з 1999 року.
Я дотримуюся філософії плюралістичного ісламу, який сповідує служінню людині, незалежно від її віросповідання.
Це абсолютно протилежна до збройного повстання філософія життя.
Упродовж моєї сорокарічної діяльності траплялися люди, які надихнулися моїми ідеями, їх умовно називають представниками руху “Хізмет” (служіння). Ці люди демонструють свою прихильність формі правління, при якій поважаються права всіх громадян, незалежно від їх релігійних поглядів, політичної приналежності або етнічного походження.
Підприємці та волонтери, натхненні цінностями руху “Хізмет”, зробили інвестиції в сучасний освітній простір більш ніж 150 країн світу.
У той час, коли західні демократи перебувають у пошуку голосів помірних мусульман, я і мої друзі з руху “Хізмет” зайняли чітку позицію проти екстремістського насильства, починаючи від жорстоких, брутальних терактів Аль-Каїди 11 вересня до викрадення людей “Боко Харамом”.
Крім засудження бездумного насильства, в тому числі під час спроби державного перевороту, ми підкреслювали нашу прихильність запобіганню вербуванню терористів з числа мусульманської молоді та вихованню мирного, плюралістичного умонастрою.
Протягом всього мого життя я публічно і в приватному порядку засуджував військові інтервенції у внутрішній політиці.
Насправді, я протягом десятиліть виступаю за демократію. Як людина, яка зазнала великої шкоди через військові перевороти, що сталися в Туреччині за останні сорок років (утиски, безправне позбавлення волі), я в жодному разі не бажаю, щоб мої співвітчизники терпіли таке важке випробування знову.
Якщо є такі учасники спроби державного перевороту, які, як видається, симпатизували “Хізмет”, вони однозначно зраджують своїм ідеалам.
Проте звинувачення пана Ердогана не є новиною для мене. Ні те, що він про мене говорить, ні те, що він систематично і навіть небезпечно прагне одноосібної влади.
Як і багато турецьких громадян, учасники руху “Хізмет” підтримали ранні зусилля пана Ердогана стосовно демократизації Туреччини і виконання вимог для вступу у ЄС. Але ми не промовчали, коли його демократичність перетворилася на деспотизм.
Ще до цих останніх “чисток” пан Ердоган почав закривати газети, усувати з посади тисячі суддів, прокурорів, співробітників поліції і держслужбовців, вживати особливо жорстких заходів проти курдських громад.
Він заявив, що всі, хто не є однодумцями із ним, – вороги держави.
Особливо представники “Хізмет” стали мішенню гніву президента. Так, 2013 року пан Ердоган звинуватив прихильників руху в тому, що вони ініціювали і розкрили корупційні махінації, в яких були замішані близькі пану Ердогану люди, його сім’я.
У результаті
десятки співробітників судових органів і поліції були зняті з посад, деякі були заарештовані – і все через те, що робили чесно свою справу.
Починаючи з 2014 року, коли пан Ердоган був обраний президентом після перебування 11 років на посаді прем’єр-міністра, він почав прагнути перетворити Туреччину з парламентської демократії на “виконавчого президента”.
У цьому контексті нещодавня заява пана Ердогана, що невдала спроба державного перевороту був “дар від Бога”, зловісна. Так він прагне усунути ще більше інакомислячих з урядових установ – близько 70 000 осіб були звільнені, – і розправитися з представниками “Хізмет”, він позбувається останніх перешкод до абсолютної влади.
Amnesty International виявила, що “заслуговують на довіру” повідомлення про катування, в тому числі згвалтування, в центрах тимчасового утримання людей, яких затримали за наказом пана Ердогана.
Не дивно, що уряд пана Ердогана призупинив дію (в Туреччині) Європейської конвенції про захист прав людини і оголосив про введення надзвичайного стану.
Президент Туреччини шантажує США, погрожуючи обмежити підтримку своєї країни для міжнародної коаліції проти ісламської держави. Його мета – забезпечити мою екстрадицію, незважаючи на відсутність переконливих доказів і практично будь-яких перспектив для справедливого судового розгляду.
Спокуса дати пану Ердогану, що він хоче, є зрозумілою. Але Сполучені Штати повинні чинити опір цьому.
Насильницький екстремізм живиться розчаруваннями тих, хто змушений жити під керівництвом диктаторів, тих, які не можуть оприлюднити свої думки шляхом мирних протестів і демократичної політики.
Заради глобальних зусиль по відновленню миру в неспокійні часи, а також заради захисту майбутнього демократії на Близькому Сході, Сполучені Штати не повинні пристосовуватися до самодержця, який перетворює спробу військового перевороту на зброю проти конституційного уряду.